Андрій Князь - Смерекова хата

Наснились мальви, рута-м’ята
І скрип криничний журавля,
І смерекова отча хата,
Яку давно покинув я.
Наснився сад в веснянім цвіті,
Струнка смерічка край воріт,
І найрідніша в цілім світі
Матуся сива надворі.

Смерекова хата, батьківський поріг,
Смерекова хата – на крутій горі.
Як прийду до неї, коліном припаду,
Грудочку землі своєї до вуст прикладу.

Вона як пісня – серцю мила,
Старенька хата край села.
Війна її вогнем палила,
Але спалити не змогла.
Кришились грізні блискавиці
І грози падали не раз,
Вона стоїть немов із криці
І кожен день чекає нас.

Смерекова хата, батьківський поріг,
Смерекова хата – на крутій горі.
Як прийду до неї, коліном припаду,
Грудочку землі своєї до вуст прикладу.

Спішу до неї мов лелека,
Простори кинувши до ніг,
Несу любов свою з далека,
Яку назавжди я зберіг.
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона як доля – рідна й близька,
Миліш її ніде нема.

Смерекова хата, батьківський поріг,
Смерекова хата – на крутій горі.
Як прийду до неї, коліном припаду,
Грудочку землі своєї до вуст прикладу.

Смерекова хата, батьківський поріг,
Смерекова хата – на крутій горі.
Як прийду до неї, коліном припаду,
Грудочку землі своєї до вуст прикладу.